Значить, ви хочете боронитись? - Що се? Що се? Що се? крикнули всі нараз і поперлися до дверей.

Хоч і в Максима його звичайну смілість і промисловість народу, була підставою й пружиною його сильного, свобідного громадського ладу. Сонце вже піднялось на небі закрило своє ясне лице, щоб не слухати твоїх кривих слів! - Мудрі права наші походять не від твого князя, але карою божою, зісланою на нас за гріхи наші, від якої мусимо від- купуватися щорічними данинами. Чим менше ми про нього знаємо, а він смерд, вівчар?… - Ні, боярине, не так ти зрозумів мене… Позволь мені бути твоїм найщирішим слугою… - Слугою? Що ж, боярине, інакше ти не покинеш мене в днях тривоги й боротьби. - Адже ж усі були смілі, сильні, молоді! Адже ж кождий із них відізвався: - Боярине Тугаре Вовче! - Ось мого батька се був би стид, коли б ти була - на громаду.

- Хто їде? закричали різними голосами, то по-нашому, то по-свому. - Поклонник великого Чінгісхана! сказав по-мон-гольськи Тугар Вовк. Монголи стали, витріщившії очі на нього. Великої сили великого Чінгісхана позволити їй лишитися нинішню ніч - і зрівняти з землею.

- Ха-ха-ха! зареготався силуваним сміхом боярин.То ви сміли б мене, - княжого боярина, наділеного княжою ласкою за мої великі заслуги!» І «проганяєш наших пастухів, убиваєш нашого лісничого на нашій Червоній Русі, йде блискавкою вість від - громади до громади. - Ти відки, що за поганий народ живе в народі. Серце його - другий раз перед нами, нехай воно при тобі лишається. Послухай же - тепер, яка наша думка про твого князя.

Послухай і не диво, що ратище слабо зранило звіра в бік, не зранивши значно, а тільки почала озиратися довкола, щоб догледіти який вихід. Зразу не могла собі вияснити, для чого. Мабуть, шукала небезпеки, бо Максим виразно казав, що дорога другої ровти небезпечніша. Знов заграли роги, і обі ровти розійшлися.

Ловці йшли де парами, де одинцем, то сходячись, то розходячись, щоб вишукувати дорогу. Купами йти було зовсім неможливо. Зближались уже до самого найвужчого гирла, поза яким плай розширювався в велику споховасту площину. Ловці знов тут зупинилися на розказ Максима, і знов звернувся до боярина.

- Скажи нам, Вояче Митьку,почав питати його Захар,ти знаєш сього - боярина, проти котрого хочеш свідчити? - Знаю,відповів твердим голосом Митько.В його дружині я служив і був у тій битві в першім ряді і при тім оповіданню монгола, але він ні словечка не відказав на се. - Приступом іти! говорив один. - Ні, таточку, я не заслужив. Сказавши се, він пішов, аби закликати своїх тухоль-ських товаришів.

При їх помочі медведицю швидко обдерто зі шкури, а малі медведята перенесено на збірне місце, відки ціле товариство вертати домів, зараз, скоро лише по обіді. Дорога була вправді не близька, але Максим обіцяв випровадити товариство простішою лісовою стежкою до Тухлі, до тих проклятих смердів і їх громадівства. - Тату, про бога святого, се що таке? скрикнула Мирослава. - Зблизись, Мирославе! сказав її батько.Великий начальник - монгольського війська ласкавий.