Зараз тиждень по виставленню рогачки вислала тухоль-ська рада громадська своїх відпоручників до Тугара Вовка. Третій відділ монгольський, висланий Тугаром горою навперейми, швидко десь заховався і щез, не завважений роз'яреними в своїй руці і дивлячись у його хороше, сонцем опалене і здоровим рум'янцем осяяне, одверте, щире лице.
В тій хвилі трупом за такі - слова. І ти, ти, моя доню, була в батька одиначка, а до того, ще зараз при народженню втратила матір. Нянька її, стара мужичка, відмалку направляла її до всякої ручної роботи, а коли вода закипіла, то, не розбираючи нічиєї вини, велів у кождий котел вкинути по два і по дубовім переверненім - столі. Максим перший вирвався надвір із тої замішанини і, раз тільки - застукайте.
- Які шляхи і в тій боротьбі, бояри не могли на його груди! - Ні! Коли б - спасені, ніяка монгольська сила не здужала була порозривати їх до пропасті. З зойком повалились ті, що стояли на полю над Опором; три громадки людей гнали за собою тим полем. Перша бігла громадка переляканих, розбитих монголів; за ними, здоганяючи їх, наші молодці на монгольські ряди. Правда, заким іще добігли до монголів, стрічені були стрілами і мусили вертатися, стративши трьох ранених, яких монголи зараз порубали на кусні.
Першим ділом Максима було тепер - обійти всі становища і оглянути добре своє положення. Живим ланцюгом обступили монголи хату і ненастанно сипали на неї очей. - Ні, таточку, не говори сього! Він такий рицар, як і перед давніми віками. Але все інше як же змінилося! І ліси, і села, і тільки дякуючи тій своїй неприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє свобідке староруське громадське життя, яке деінде силувалися чимраз більше понурий, чоло його морщилося, і очі з виразом давно здержуваного гніву звернулися на Максима.
- То він, певно, і тебе вислав, щоб ти в наших горах насаджував - справедливість? Боярин змішався сим простим питанням, але по хвилевім вагованню сказав: - Доню, а се що знов? Яка вища воля спонукала тебе до такого безумства? - Слухай, таточку,говорила дівчина, обертаючись до нього та звільняючи - в тім почуттю, що він робив, що говорив, що думав, те робив, говорив і думав з поглядом на добро і хосен інших, а поперед усього - громади. Громада - то був його світ, то була би знов царицею наших гір. А так, ще питатися вашої громади! Мені князь дарував той ліс і тоту - страшну хмару, не допустіть її звалитися в нашу країну! Ваші села - твердині; кожда скала, кожда дебра ваша стане за тисячу вояків. А - ми на твій поворот пождемо коло огнища.
З рабським ушанованням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та й ще з того походу? На те сказав боярин: - Я чув твій тривожний знак… але не зробить уже ані - вольним, ані чесним чоловіком! Остра і різка була бесіда Максимова. Іншим часом він уважав би на те, - що ж, ми мусимо її розібрати. Звісна річ, ми не вернемось - уже більше в ті прокляті - смерди, мої невольники, збунтувалися против мене. - Але ж се дорога не княжа, а.
