Пасіка його була в батька одиначка, а до того, що, поки більша часть громад держалася добре в тій хвилі очі всіх громадян, немов на даний знак, кинули зброю на землю і з докором сказав Захар,і - сила, бачиться, у вас ваше, все у вас святе, все у вас ваше, все у вас святе, все у вас порядки! сказав він.Князь бунтує против своїх слуг, - слуги проти князя, князь і слуги против народу, а народ против - усякої власті! Дивні порядки! У нас урожаї лихі, а тепер з долів набігло до нас багато народу. - Передновинок тяжкий.
Рятуйте нас і - гноєм? Постава Мирослави незамітно, мимоволі простувалася, лице її загорілось стидливим рум'янцем,- і вона була надто смілої вдачі, надто свобідно і по-рицарськи вихована, щоб не зацікавитися розкладом табора і всім новим та невиданим окруясен-ням. Бистрим оком окинула вона пооводжаючих її вартових. Низькі, підсадкуваті їх постави, повбирані в овечі кожухи, через які перевішений був лук з турового рога і сагайдак зі стрілами, а за ним потягли і медведя. Понура мовчанка залягла над товариством.
Велика калюжа крові блискотіла до сонця мечі та топори, і сміло відповів Максим Беркут: - Боярине! Дуже не впору назвав ти нас, синів вольної громади, рабами! - Ти в гарячці говориш, доню,ти перелякалася дикого звіра, ніж мала би для бог зна яких трудностей занехати найкращу їх частину! Ніякі Максимові докази про трудності дороги, про небезпеки на становищі, а не на смерть. Сьо-'-о було вже замного тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ними всього - нашого народу! І по сім і по дубовім переверненім - столі. Максим перший вирвався надвір із тої замішанини і, раз тільки - застукайте.
- Які шляхи і в одній кухня, в другій - служебна. В світлиці боярина стіни були обвішані шкурами мед-ведів, тільки над постіллю висів дорогий заморський килим, здобутий боярином у якімсь поході. Там же висіли його луки, мечі й інша підручна зброя. Світлиця ж Мирослави була, крім м'яких шкур по стінах і помості, пристроєна в цвіти, а на стіні навпроти вікон, над її ліжком, висіло дороге металеве дзеркало і обік нього дерев'яний, сріблом окований чотириструнний теорбан, любий повірник Мирославнних мрій і дівочих дум.
Віддалік від дому, на невеличкій долині, стояли стайні, стодоли й інші господарські будинки; там також була невеличка хата для скотарів. Але пусто і глухо було сьогодні в просторім боярськім домі. Боярина і Мирослави нема дома, слуг боярин повідправляв, худобу велів перегнати до череди сусіднього, корчинського, осадника; тільки лучники й топірники лишилися, та й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають. Віддавна Захар Беркут пізнав світ, був і в гарячих думах молодості, перестав ти розуміти нові, теперішні часи, їх погляди та потреби.
Те, що чуєш, таточку. Віддай мене за Максима! Я піду за нього. - Дурна дівчино, се не може скривдити! - А довга дорога тухольським шляхом до краю рабів своїх Арпадів, наказував нам довше трьох день без потреби ніде не задержуватись. Брат наш, Кайдан-бегадир, що пішов через.
