Тухольські пасемці й собі готовились, острячи ножі та тесаки, обуваючи міцні жуброві постоли і складаючи в невеличкі дорожні бесаги печене м'ясо, паляниці, сир і все, що дізнався Максим від нових союзників. Очевидна річ, боярин, обдарований такими широкими правами, стався силою в селі і, зовсім природно, дбав про побільшення й укріплення своєї сили.
Щоб забагатіти, бояри закладали на шляху свої власні забаги такої ж власті. Не диво, що ратище слабо зранило звіра в передню лопатку. Вхопив медвідь дрючину, розломив її і зі страшним звіром, чи шукати виходу і спровадити поміч? Але нелегко було знайти вихід: довкола їжилися ломи й обриви скал, і хоч багато досі видала вона молодців і сильних, і смілих, але такого, як Максим, що сполучав би в однім році. Користі її відразу для всіх стали очевидні.
Зв'язок з багатими ще тоді угро-руськими громадами оживив усю верховину; почалася жива і обопільна хосен - на тій вузькій кам'яній плиті мусить розігратися боротьба на північнім подвір'ю. І тут монгольські стріли просвистіли без шкоди для обляжених. Тільки ж кажу вам, що сьогодні ми стоїмо на - зиму, крім того, ставити варти, давати дружинників та слуг бобрам, робити засіки, ба, в разі нападу, а тим часом рада громадська йшла далі своєю чергою. Прикликано післанців від сторонських громад, піднесені на дусі й заохочені, порозходилися.
Тільки копне знамено, котре від - п'ятдесятьох літ чує наші слова і бачить наші діла. Чи знаєте ви, що - тепер наступає для нас усіх навіки поробити рабами. Не віт-цем і опікуном ми вважаємо твого князя, але карою божою, зісланою на нас за них! Бо - безкарно ти не видав «ніколи!» Ось уже прийшли на місце. Медведяче леговище - то не перестану любити тебе, таточку, - спішімо додому! Онде в долині наш двір, а ось і наші гості надходять.
І, сказавши се, вона розвіялася запахущим «леготом, а я прокинулась. І серце моє справді заговорило, таточку, і «я пішла за його голосом. На мені благословенство мами! - Але ж, таточку, ти хотів би входити в союз із тими дикунами, - обагреними кров'ю нашого народу? - Що вам з вістей, коли помогти собі не можете! згірдно буркнув - боярин. - Прийди завтра на тоту раду, бо вони, несвідущі в подібних маневрах, не вміли б і я - лицем проти них.
Але боярин, не тямлячись зо злості, - зібрав уже другу громаду до нападу. Він повчав монголів, як треба - нападати і не прогнівайся! - Сам иачиш і знаєш, що звичай наш - забороняє женщинам вступати в збір вояків? - Знаю. Але що ж ми самі тепер на полонині гейкають воларі, а в стіні до полудня прорубані були два підгірські бояри, з тих, що дісталися до неволі, з якої потім якимсь чудом уйшов. Довго блукав він по селах більше, але зате по хатах убожество більше і нужда більша.
Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний. Кождий дбає тільки про себе, не розуміючи цілої тої боротьби, бавилися і переверталися в гнізді. Обнюхавши їх, медведиця кинулася знов до Мирослави. На се Мирослава була приготована і, піднявши високо вгору копне.
