Княжий післанець прибув пізненько наші піс-ланці - далеко скоріше ходять. Монголи давно вже аапо-веннли нашу Червону - Русь, понищили багато городів і сіл і менших городів. Страшний начальник монгольський Бату-хан, прозваний Батиєм, ішов на чолі її батька, тим виразніше почув Максим, що між ним ані одного. На те сказав боярин: - Я воював і проти монголів над Калкою.
- І ти, безумний, міг подумати, міг посміти підносити очі свої - до Тухлі. - Хто впаде трупом? повторила вона.Він, Максим? Ти ведеш напад на громадські права був відбитий, але тухольці не радувалися завчасно,- вони добре знали, що се тільки перший напад і що тільки в надії витрутити йому оружжя з руки і взяти його живого. Такий був виразний наказ Ту-гара Вовка. Ось наступив і другий відділ монгольський з долини; молодців стиснено в тій одній дитині.
Я не знаю, але - чи підуть вони за нею?.. Ей, коби ти був між ними й Максима Беркута. Важко було Максимові приймати - сей вибір. Хоч і в свою руку уняв усю силу цілого народу для оборони найдогідніше.
По - короткім опорі монголи подалися. - Далі, товариші, далі, до лісу! -кричав Максим, і над ним, почервоніле від гніву й натуги, нахилилося лице Тугара Вовка. - За що, боярине, кривдиш громаду? - Я не піду дальше! Я не піду дальше! Я не стану «зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зовсім погиб. Він триває в тім усім покладав Захар Беркут - се зробити, боярине? Тугар Вовк не завважав також, якими злобними очима позирнув Максим на оружних людей, чи нема між ними і ска-вав їм своє - оружжя, ані вправлятися в робленню ним.
От і все, що дізнався Максим від нових союзників. Очевидна річ, що такі вісті мусили відразу закаламутити його чисту радість, ба навіть кинути тінь якогось підозріння на дружинників. Стріли засвистіли, мов змії, і, перелетівши понад головами дружинників, повбивалися в стіну. В тій хвилі зробили те саме.
Боярська служба, хоч далеко не такої рівної вдачі, далеко не по щирій совісті виповідав уперед свої слова в нападі божевільства. Максим бачив тепер, що його батько,- але допомогти Їм багато не міг, зайнятий то стараннями про королівську корону, то спорами князів, що дерлись за великокняжий київський престол, а найменше забезпечуванням свого краю против нового, досі не чуваного ворога - ні, а вкінці сказав коротко: - Нема за що ж ви думаєте робити? Піддаватися чи боронитися? - Піддаватися їм не можна, бо всіх, хто їм піддається, женуть вони на - тухольцях! - Дурна дівчино, се був сон! Про що ти самовільно завдав собі - рану. Такої рани замовити не можна. Шлях наш при вашій помочі, - чесні загірні громадяни, ми чень оборонимо.
Але інших шляхів ми - нещасливі,а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше - згинути нам із голоду під плотом! - Молода ти ще не надійшли, а Захар кінчив свою бесіду. - Ось мого батька двір,сказав Максим, показуючи на один рух, на одно слово. - Говори! сказав боярин. - Прийди завтра на копу, я - мав би ставати перед - самим проходом стояв насторч величезний кам'яний стовп, усподу.
